ЗМІСТ
|
ВСТУП
|
|
|
Історія сонета
|
3
|
|
ОСНОВНА ЧАСТИНА
|
|
|
1.Сонетна специфікація Івана Франка
|
|
|
а) «Вільні сонети» – тематичне розмаїття
|
4
|
|
б) «Тюремні сонети» – це політична лірика високої духовної напруги
|
7
|
|
2.Традиції та новизна в сонетах Миколи Зерова
|
10
|
|
3.М. Рильський – великий майстер сонета
|
15
|
|
4.Сонети Дмитра Павличка
|
19
|
|
5.Неповторна особистість Емми Андрієвської
|
25
|
|
6.Іван Світличний – автор сонетів
|
28
|
|
7.Юрій Андрухович – сучасний поет, автор сонетів
|
32
|
|
ВИСНОВКИ
|
34
|
|
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
|
35
|
ВСТУП
Історія сонета
Сонет (італ. Sonetto – звучати) – ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».
Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. да Барберіні й А. да Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка (1304 – 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (16 ст.) та В. Шекспіра в Англії (17 ст.).
Зневажений класицизмом, сонет відродився в добу романтизму, став улюбленою формою «парнасців» (Жозе-Маріа де Ередіа, Ш. Леконт де Ліль) та символістів.
В українській поезії сонет відомий із 1830 (вірш Сапфо і сонети Адама Міцкевича в переспіві Опанаса Шпигоцького). Далі він зустрічається в поезії Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, У. Кравченко, Степана Чарнецького.
Особливого поширення набирає він на кінець 19 – початок 20 ст. Видатну роль у розробці сонету відіграв Іван Франко: «Сонети» (1882), цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писали Леся Українка і Микола Чернявський («Донецькі сонети», 1898).
Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків М. Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.
З початку 30-их pp. майстерні зразки сонетів з'являються в галицькій поезії (цикл Б. І. Антонича «Зриви й крила» та ін.), натомість в УРСР під тиском репресій сонет зазнає занепаду і дещо оживає із середини 50-их рр.
В українській поезії в еміграції сонет набув значного поширення і в багатьох випадках високої майстерності. Серед інших зустрічається він у творчості Ю. Клена, М. Ореста, Б. Кравцева, С. Гординського, Яра Славутича, Остапа Тарнавського, Ігоря Качуровського, Емми Андієвської й інших…
|